Місце боргових зобов’язань України у державних фінансах

Анотація

В Україні останнім часом спостерігається активізація процесу здійснення державних запозичень, як внутрішніх, так і зовнішніх, що забезпечує зростання державного боргу. Боргові зобов’язання країни вивчаються в системі державних фінансів і займають значне місце серед досліджень як зарубіжних, так і вітчизняних науковців. Визначення державного боргу надається в Бюджетному кодексі України і щорічно при затвердженні Закону про Державний бюджет на наступний рік Верховна Рада затверджує граничні обсяги державного боргу із відповідною розбивкою сум внутрішнього і зовнішнього боргу, а також граничний обсяг надання гарантій.

У статті розглянуто економічну сутність державного боргу, його види, цілі, визначено причини його зростання за умов чинної системи управління, наведено оцінку кредитних взаємовідносин між Україною і Міжнародним валютним фондом. Проведено аналіз окремо державного боргу із поділом його на зовнішній, внутрішній і гарантований.

У державних фінансах важлива роль належить управлінню борговими зобов’язаннями країни, яке передбачає два режими функціонування: нормальний та кризовий. У статті визначено проблеми, які потребують вирішення при кризовому управлінні державним боргом. Кризове управління пов’язане з функціонуванням економіки на межі дефолту. При цьому проблема боргу виникає тоді, коли зростання боргу стає уже некерованим.

Для оцінки боргового навантаження використовують значну кількість показників, найпоширенішими із яких є відношення суми державного боргу до внутрішнього валового продукту, до доходів державного бюджету, до кількості населення країни та інші. У статті проаналізовано відношення державного боргу України до внутрішнього валового продукту за роками, визначено найбільшу і найменшу його частки на кінець відповідного року.

У висновках статті запропоновано заходи, які забезпечать удосконалення системи державних запозичень, основними із яких є розробка стратегій залучення, ефективного використання та моніторингу зовнішньої допомоги, забезпечення системного підходу до міжнародної інтеграції та співпраці, у тому числі запровадження дієвих механізмів прийняття рішень у зовнішньоекономічній сфері.